Чим вимірюється дитяче щастя?


Газета  «Київська Правда», №127

Кожна людина від народження заслуговує на щастя, гарну долю. Однак інколи серйозні випробування, сльози, розпач, біль і душевні страждання ще у дитячі роки витісняють рожеві мрії, назавжди позбавляють маленьку людину найприємніших спогадів — про дитинство, батьківську турботу і материнську ласку.

Сьогодні наш  співрозмовник — Валерій Петрович Кондрук, заступник голови Київської обласної державної адміністрації, — разом з іншими однодумцями робить надзвичайно важливу справу — опікується неповнолітніми, турбується про їхній добробут, як посадовець сприяє впровадженню державних гарантій і повертає віру у добрих людей. 
 

— Валерію Петровичу, яка сьогодні позиція  держави по відношенню до своїх маленьких громадян? Основні пріоритети роботи органів влади у сфері захисту прав та інтересів неповнолітніх.

— Звичайно, величезну  роль у житті кожної дитини відіграють батьки. І кращої форми виховання, ніж сімейна, ніхто не придумав і напевне ніколи не придумає. Однак, на жаль, не всі батьки справляються зі своїми обов'язками, і не всі сім'ї можуть забезпечити потреби дітей. Іноді родини опиняються в складних життєвих ситуаціях, внаслідок чого дитина стає бездоглядною і безпритульною. У цю ситуацію мають втрутитися і громада, і органи місцевої влади, і всі служби, які захищають інтереси дітей. Адже основний пріоритет держави — зберегти дитині рідних батьків і допомогти родині подолати кризу. У нас уже відпрацьована система виявлення таких родин, взяття їх під соціальний супровід, надання комплексної — матеріальної, психологічної і соціальної допомоги, моральної підтримки усім членам сім'ї. До цієї роботи активно долучаються соціальні служби, створені практично у всіх районах і містах нашої області. Якщо ж зберегти родину неможливо, тоді держава через органи влади на місцях, служби у справах дітей відповідає за подальшу долю дитини. Під повною опікою держави діти, які втратили рідних батьків, — сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Проблема виховання таких дітей має моральне підгрунтя і матеріальне обгрунтування. Звичайно, з державного бюджету виділяються значні кошти для забезпечення таких неповнолітніх найнеобхіднішим — житлом, одягом, харчуванням, навчанням, повноцінним медичним обслуговуванням тощо. Але майбутнє дитини, що постраждала від ситуації, обставин, врешті-решт власних батьків, — це особиста відповідальність кожного з нас. І ми знаємо, маємо досвід, — є люди, які готові зігріти своїм теплом не лише рідних дітей. Тому нині на Київщині активно впроваджуються такі сімейні форми виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, як опіка, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу, усиновлення. Такі положення викладені у програмі "Назустріч дітям", яка була розроблена ще у 2005 році.

Я особисто нею  переймаюся і координую як заступник  голови облдержадміністрації.

— Маємо успіхи у  впровадженні сімейних форм виховання дітей. Які результати і  тенденції?

— Основне те, що ми сьогодні маємо базу даних  дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування. На обліку — 3762 такі дитини. Із їх числа 67 відсотків  охоплено опікою та піклуванням. У дитячих  будинках сімейного типу та прийомних  сім'ях виховується 350 дітей. Приємно відзначити, що стрімко зростає і процес усиновлення таких малюків. Так, наприклад, у 2007 році було усиновлено 150, у 2008-му — 187, а за 9 місяців 2009-го — 125 хлопчиків і дівчаток.

— Однак невже система  працює бездоганно? Без прогалин?

— Порівнюючи, наприклад, із станом справ у країнах Європейського  союзу, то у нас є ще багато невирішених  проблем. І за якийсь рік-два проблему повністю вирішити неможливо. Повинна  бути тверда позиція держави, повинна  працювати система на рівні країни, а не лише області. Україна поки що робить перші кроки в реформуванні тієї системи виховання сиріт, яка складалася роками. Уже позитивним є те, що проблемою переймаються, її озвучують і обговорюють на рівні Президента України, Міністерства освіти і науки України, на рівні окремих громад. Прийнято ряд програм, які дозволяють займатися цією проблематикою системно і послідовно. З державного та місцевого бюджетів виділяються відповідні кошти. І повірте, це великі суми. Але, на мою думку, на рівні держави не вирішується проблема реформування інтернатних закладів. Такі заклади — тягар для будь-якого бюджету. Тим паче враховуючи сучасні тенденції розвитку сімейних форм виховання. Ми вийшли з пропозиціями на рівень Кабінету Міністрів і звернулися до Президента України з тим, аби Київщина стала пілотним регіоном з реформування інтернатних закладів. На рівні держави обов'язково потрібно створити координаційний орган, до складу якого увійдуть представники усіх причетних до проблеми міністерств, організацій, як державних, так і благодійних, і міжнародних.

— Хто на території  Київщини підтримує  вашу політику і допомагає  робити добрі справи?

— Звичайно ж, є  підтримка і розуміння громад. Органи місцевого самоврядування також  беруть активну участь у всіх процесах і заходах, що відбуваються. Добре слово хочу сказати про ті громадські організації, які діляться світовим досвідом, пропонують свою допомогу, надають консультації. Укладено угоди про співпрацю та розроблено спільні проекти з дитячим фондом ООН в Україні ЮНІСЕФ, представництвом міжнародної організації "Кожній дитині", представництвом благодійної організації "Надія і житло для дітей", Міжнародною благодійною фундацією "Отчий Дім" та багатьма іншими. Слів подяки заслуговують і підприємці, керівники підприємств, юридичні та фізичні особи, які надають матеріальну допомогу для вирішення проблем. Яскравий приклад спільних дій в інтересах дітей — зустріч, яка відбудеться завтра в Макарівському районі. Ми очікуємо надзвичайно важливу делегацію з Європи, яка в рамках співпраці з благодійною організацією "Надія і житло для дітей" готова надати фінансову допомогу у розмірі 8 мільйонів євро для реформування інтернатного закладу на території Макарівського району. Прості люди здебільшого і не здогадуються, які кошти ми залучаємо, аби, наприклад, побудувати будинок для багатодітної родини або зібрати дітей із малозабезпеченої сім'ї до школи.

— Такі родини також  під контролем  держави?

— Сьогодні багатодітна  або малозабезпечена сім'я, а завтра вона може стати, умовно кажучи, кризовою. І знову постане проблема захисту прав дітей. Тому такі родини також перебувають на обліку, їм надається юридичний супровід, матеріальна підтримка, по можливості вирішуються житлово-майнові питання.

— Одні діти виховуються  в дитячих будинках, інтернатах, прийомних сім'ях. Інші — у звичайнісіньких родинах десь у сільській глибинці. Але усі вони — діти. Ось-ось настане пора різдвяно-новорічних свят, і перші отримають багато цінних подарунків. Їх запросять до столиці на святкову ялинку, частину відправлять за кордон на зимові канікули. А другі через фінансову скруту освітніх закладів і відсутність коштів у батьків не зможуть навіть покружляти на шкільному новорічному святі. Особисто ваша думка: чи справедливо це?

— Тут важко  говорити про справедливість. Звичайно, хочеться, щоб кожна дитина побувала на святі. Адже всі ми згадуємо своє дитинство. Як приємно було отримувати подарунки, бути у центрі уваги і водити хоровод з друзями. У даному випадку відповідальність на себе повинна взяти місцева влада, яка через галузеві управління може залучити до свята дітей не лише з родин, що опинилися в складних обставинах.  
 

...А мрії, якщо  сильно-сильно захотіти, завжди здійснюються. Щастя — це бути вдома, мати  справжню родину, знати і відчувати,  що тебе люблять. Саме про  сім'ю мріють ще сотні хлопчиків і дівчаток. І влада спільно з громадськими організаціями і представниками бізнесу намагається зробити саме такий подарунок кожній (!) дитині Київщини.

Катерина ДЕНИСЮК.


Открыть



Мои фотоальбомы

Мои фотоальбомы



Содержание страницы

Метки

ОБОЗ.ua