«Соціальні сироти» Київщини – від опіки до самостійності


У травні 2010 року в Київській області розпочинається реалізація трирічного українсько-швейцарського проекту «Впевнений старт: програма соціальної інтеграції молоді, позбавленої батьківського піклування», спрямованого на створення системи підтримки такої молоді в період переходу до самостійного життя.

Проект ініційований Швейцарським бюро Міжнародної соціальної служби, що впроваджуватиме аналогічні програми у 22 країнах Європи. Мета його реалізації полягає у допомозі молодим людям, позбавленим батьківського піклування, соціалізуватися: оволодіти життєвими навичками, здобути професію, вирішити проблеми з житлом, знайти роботу.

На сьогоднішній день на Київщині, як в Україні загалом, не існує окремої служби, яка б надавала спеціалізовану допомогу молоді, позбавленій батьківського піклування. Підлітки змушені йти практично в невідомість, вирішувати проблеми житла, реєстрації, працевлаштування та налагодження побуту. Дослідження постінтернатного життєустрою випускників шкіл-інтернатів Київської області в 2008-2010 рр. показує, що, незважаючи на всебічну підтримку з боку держави, зберігається низький рівень соціалізації сиріт в суспільстві.

Протягом 2010-2013 років проект охопить близько 800 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в тому числі вихованців та випускників інтернатних закладів; вихованців прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, а також дітей, які перебувають під піклуванням. Програма передбачає створення служб соціалізації вихованців інтернатних закладів, які надаватимуть підтримку та послуги випускникам в громаді. Кожен випускник матиме індивідуальний план, на основі якого буде вестися його підготовка до майбутнього самостійного життя.

 Пілотними територіями проекту обрані райони і міста (м. Біла Церква, м. Переяслав-Хмельницький, м. Фастів, Вишгородський, Таращанський райони Київської області), місцева влада яких взяли на себе конкретні фінансові зобов’язання щодо вирішення нагальних проблем цієї категорії молоді.

Як стало відомо Громадському руху «Разом із тобою», Україна займає одне з перших місць в Європі за кількістю дітей, які перебувають в інтернатних закладах (28579 дітей ), вихованці яких живуть у замкненій системі соціальних зв’язків з обмеженим колом спілкування. Більшість з них – діти старшого шкільного віку (14-18 років), які майже не мають шансів бути усиновленими або влаштованими в сімейні форми виховання. 

За даними офіційних джерел щороку близько двох тисяч випускників дитячих установ в 15-18-річному віці виходять з них. Від 70 до 90% випускників після одержання середньої освіти продовжують вчитися, причому 40% - йдуть до на навчального закладу, що їм вибрали педагоги інтернату – як правило, це так звані «сирітські» ПТУ - навчальні заклади, які мають достатню матеріальну базу, щоб забезпечити сироті повне державне утримання на період навчання: гуртожиток, харчування у їдальні. Державне фінансування припиняється після того, як діти закінчують навчання.

В Україні до 95 % дітей, позбавлених батьківського піклування, належать до категорії «соціальні сироти», що означає - на момент отримання статусу вони мали живих батьків. Криза сучасної сім’ї, що проявляється в порушенні її структури та функцій, в поєднанні з переважно низьким рівнем життя призвели до зростання соціального сирітства і збільшення таких специфічних установ як дитячі будинки та школи-інтернати. Різка зміна ціннісних орієнтацій, психологічна дезадаптація значної частини населення, падіння моральних норм, що відбувають в суспільстві, негативно позначаються на процесі соціалізації дітей та підлітків.

Дітей, що не отримали позитивного досвіду сімейного життя, спіткають значні труднощі у створенні власної сім’ї – лише 10% із них виявляються здатними до повноцінного самостійного життя, решта лише повторють долю своїх батьків. При цьому парадокс полягає у тому, що сааме профілактично-відновлювальна робота із сім’ями з групи ризику не проводиться, хоча має стати пріоритетною для органів місцевого самоуправління. В Сімейному Кодексі Україні цілий розділ присвячено вихованню дітей, що залишилися без опіки батьків, Але немає жодного слова про те, як зберегти і укріпити батьківське піклування.

Враховуючи нагальні проблеми соціальної інтеграції молоді, позбавленої батьківського піклування, в момент переходу до самостійного життя та міжнародний досвід їх вирішення, Громадський рух «Разом із тобою» підтримує подібну ініціативу та вважає, що проблема «соціального сирітства» на Київщині потребує активізації органів місцевого самоуправління, громадських, благодійних та реабілітаційних організацій для роботи не лише задля боротьби із наслідками сирітства, але й у напрямку його профілактики.

Громадський рух «Разом із тобою» переконаний - подібна діяльність стане гідним прикладом для наслідування, стимулом для подальшої роботи у даному напрямку та поштовхом для участі громади у процесі збереження майбутнього покоління.


Открыть

"Я дарую книгу дитині!"


Чотириста волонтерів Студенстької ради Києва та 10 вузів столиці з 22 лютого до 2 березня проводитимуть соціальний проект "Я дарую книгу дитині!", в рамках якого збиратимуться книги для 3 тисяч дітей-сиріт, що проживають у дитбудинках та школах-інтернатах Київщини, Житомирщини, Вінничини, Черкащини та Чернігівщини. Крім того, кожен університет-учасник обере собі дитбудинок, яким буде опікуватися протягом 2010 року.
Активізація студентського руху в питанні підтримки нужденних дітей — не перший такий приклад, а особливо для Київщини. Зокрема за підтримки студентської ради Інституту міжнародних відносин Київського університету ім. Т.Г.Шевченка громадський рух ”Разом із тобою” проводив наприкінці 2009 року акцію зі збору коштів на лікування восьмирічного Владислава Злиденного із села Журавлиха Ставищенського району. До цього за допомогою студентства області рух провів акцію з популяризації безпечного статевого життя серед дітей вулиці.
 Багато було зроблено, але ще більшого ми потребуємо. На відміну від Києва студентство області не є таким консолідованим, і, на наш погляд, обмін досвідом подібних акцій допоможе направити інколи розрізнені благодійницькі прояви молодих волонтерів в єдине загальнодержавне русло. Адже тільки на Київщині у нас живе близько 3 700 нужденних дітей, а загальна кількість дітей-сиріт по Україні перебільшує 100 000.  


Открыть

Чим вимірюється дитяче щастя?


Газета  «Київська Правда», №127

Кожна людина від народження заслуговує на щастя, гарну долю. Однак інколи серйозні випробування, сльози, розпач, біль і душевні страждання ще у дитячі роки витісняють рожеві мрії, назавжди позбавляють маленьку людину найприємніших спогадів — про дитинство, батьківську турботу і материнську ласку.

Сьогодні наш  співрозмовник — Валерій Петрович Кондрук, заступник голови Київської обласної державної адміністрації, — разом з іншими однодумцями робить надзвичайно важливу справу — опікується неповнолітніми, турбується про їхній добробут, як посадовець сприяє впровадженню державних гарантій і повертає віру у добрих людей. 
 

— Валерію Петровичу, яка сьогодні позиція  держави по відношенню до своїх маленьких громадян? Основні пріоритети роботи органів влади у сфері захисту прав та інтересів неповнолітніх.

— Звичайно, величезну  роль у житті кожної дитини відіграють батьки. І кращої форми виховання, ніж сімейна, ніхто не придумав і напевне ніколи не придумає. Однак, на жаль, не всі батьки справляються зі своїми обов'язками, і не всі сім'ї можуть забезпечити потреби дітей. Іноді родини опиняються в складних життєвих ситуаціях, внаслідок чого дитина стає бездоглядною і безпритульною. У цю ситуацію мають втрутитися і громада, і органи місцевої влади, і всі служби, які захищають інтереси дітей. Адже основний пріоритет держави — зберегти дитині рідних батьків і допомогти родині подолати кризу. У нас уже відпрацьована система виявлення таких родин, взяття їх під соціальний супровід, надання комплексної — матеріальної, психологічної і соціальної допомоги, моральної підтримки усім членам сім'ї. До цієї роботи активно долучаються соціальні служби, створені практично у всіх районах і містах нашої області. Якщо ж зберегти родину неможливо, тоді держава через органи влади на місцях, служби у справах дітей відповідає за подальшу долю дитини. Під повною опікою держави діти, які втратили рідних батьків, — сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Проблема виховання таких дітей має моральне підгрунтя і матеріальне обгрунтування. Звичайно, з державного бюджету виділяються значні кошти для забезпечення таких неповнолітніх найнеобхіднішим — житлом, одягом, харчуванням, навчанням, повноцінним медичним обслуговуванням тощо. Але майбутнє дитини, що постраждала від ситуації, обставин, врешті-решт власних батьків, — це особиста відповідальність кожного з нас. І ми знаємо, маємо досвід, — є люди, які готові зігріти своїм теплом не лише рідних дітей. Тому нині на Київщині активно впроваджуються такі сімейні форми виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, як опіка, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу, усиновлення. Такі положення викладені у програмі "Назустріч дітям", яка була розроблена ще у 2005 році.

Я особисто нею  переймаюся і координую як заступник  голови облдержадміністрації.

— Маємо успіхи у  впровадженні сімейних форм виховання дітей. Які результати і  тенденції?

— Основне те, що ми сьогодні маємо базу даних  дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування. На обліку — 3762 такі дитини. Із їх числа 67 відсотків  охоплено опікою та піклуванням. У дитячих  будинках сімейного типу та прийомних  сім'ях виховується 350 дітей. Приємно відзначити, що стрімко зростає і процес усиновлення таких малюків. Так, наприклад, у 2007 році було усиновлено 150, у 2008-му — 187, а за 9 місяців 2009-го — 125 хлопчиків і дівчаток.

— Однак невже система  працює бездоганно? Без прогалин?

— Порівнюючи, наприклад, із станом справ у країнах Європейського  союзу, то у нас є ще багато невирішених  проблем. І за якийсь рік-два проблему повністю вирішити неможливо. Повинна  бути тверда позиція держави, повинна  працювати система на рівні країни, а не лише області. Україна поки що робить перші кроки в реформуванні тієї системи виховання сиріт, яка складалася роками. Уже позитивним є те, що проблемою переймаються, її озвучують і обговорюють на рівні Президента України, Міністерства освіти і науки України, на рівні окремих громад. Прийнято ряд програм, які дозволяють займатися цією проблематикою системно і послідовно. З державного та місцевого бюджетів виділяються відповідні кошти. І повірте, це великі суми. Але, на мою думку, на рівні держави не вирішується проблема реформування інтернатних закладів. Такі заклади — тягар для будь-якого бюджету. Тим паче враховуючи сучасні тенденції розвитку сімейних форм виховання. Ми вийшли з пропозиціями на рівень Кабінету Міністрів і звернулися до Президента України з тим, аби Київщина стала пілотним регіоном з реформування інтернатних закладів. На рівні держави обов'язково потрібно створити координаційний орган, до складу якого увійдуть представники усіх причетних до проблеми міністерств, організацій, як державних, так і благодійних, і міжнародних.

— Хто на території  Київщини підтримує  вашу політику і допомагає  робити добрі справи?

— Звичайно ж, є  підтримка і розуміння громад. Органи місцевого самоврядування також  беруть активну участь у всіх процесах і заходах, що відбуваються. Добре слово хочу сказати про ті громадські організації, які діляться світовим досвідом, пропонують свою допомогу, надають консультації. Укладено угоди про співпрацю та розроблено спільні проекти з дитячим фондом ООН в Україні ЮНІСЕФ, представництвом міжнародної організації "Кожній дитині", представництвом благодійної організації "Надія і житло для дітей", Міжнародною благодійною фундацією "Отчий Дім" та багатьма іншими. Слів подяки заслуговують і підприємці, керівники підприємств, юридичні та фізичні особи, які надають матеріальну допомогу для вирішення проблем. Яскравий приклад спільних дій в інтересах дітей — зустріч, яка відбудеться завтра в Макарівському районі. Ми очікуємо надзвичайно важливу делегацію з Європи, яка в рамках співпраці з благодійною організацією "Надія і житло для дітей" готова надати фінансову допомогу у розмірі 8 мільйонів євро для реформування інтернатного закладу на території Макарівського району. Прості люди здебільшого і не здогадуються, які кошти ми залучаємо, аби, наприклад, побудувати будинок для багатодітної родини або зібрати дітей із малозабезпеченої сім'ї до школи.

— Такі родини також  під контролем  держави?

— Сьогодні багатодітна  або малозабезпечена сім'я, а завтра вона може стати, умовно кажучи, кризовою. І знову постане проблема захисту прав дітей. Тому такі родини також перебувають на обліку, їм надається юридичний супровід, матеріальна підтримка, по можливості вирішуються житлово-майнові питання.

— Одні діти виховуються  в дитячих будинках, інтернатах, прийомних сім'ях. Інші — у звичайнісіньких родинах десь у сільській глибинці. Але усі вони — діти. Ось-ось настане пора різдвяно-новорічних свят, і перші отримають багато цінних подарунків. Їх запросять до столиці на святкову ялинку, частину відправлять за кордон на зимові канікули. А другі через фінансову скруту освітніх закладів і відсутність коштів у батьків не зможуть навіть покружляти на шкільному новорічному святі. Особисто ваша думка: чи справедливо це?

— Тут важко  говорити про справедливість. Звичайно, хочеться, щоб кожна дитина побувала на святі. Адже всі ми згадуємо своє дитинство. Як приємно було отримувати подарунки, бути у центрі уваги і водити хоровод з друзями. У даному випадку відповідальність на себе повинна взяти місцева влада, яка через галузеві управління може залучити до свята дітей не лише з родин, що опинилися в складних обставинах.  
 

...А мрії, якщо  сильно-сильно захотіти, завжди здійснюються. Щастя — це бути вдома, мати  справжню родину, знати і відчувати,  що тебе люблять. Саме про  сім'ю мріють ще сотні хлопчиків і дівчаток. І влада спільно з громадськими організаціями і представниками бізнесу намагається зробити саме такий подарунок кожній (!) дитині Київщини.

Катерина ДЕНИСЮК.


Открыть

Рівень цивілізованості визначається за ставленням до старих і немічних.. Газета «Київська Правда», №118


Сьогодні наш  співрозмовник — заступник голови Київської обласної держадміністрації, заслужений працівник соціальної сфери України Валерій Петрович Кондрук. Саме він дуже багато займається питаннями подальшого розвитку соціального захисту населення області. Опікується будинками-інтернатами для престарілих, геріатричними центрами, психоневрологічними інтернатами, виявленням безпритульних дітей, профілактикою безпритульності, роботою дитячих інтернатних закладів, дитячих будинків, будинків сімейного типу, прийомних родин. Нещодавно на нараді, яка була присвячена роботі соціальної сфери всієї України і відбулася у Харкові, саме цю таку людську, таку необхідну галузь, що діє в нашій області, визнано однією з кращих у державі. 
 

— Валерію Петровичу, розкажіть більш  докладно про роботу у царині соціального  захисту населення  Київщини.

— Зроблено і  справді чимало. Введено в дію  першу та другу черги Горностайпільського будинку-інтернату для престарілих на 80 ліжок. Для нього ж збудовано блочну котельню, на чому зекономлено 145 тисяч гривень. Розпочато реконструкцію недобудованого приміщення колишньої СЕС у місті Переяславі-Хмельницькому на прихисток для психічно хворих чоловіків.

У тому ж Переяславі за рахунок коштів обласного бюджету  реконструйовано їдальню, збудовано  кондитерський цех. А взагалі-то за рахунок обласного бюджету  ми не так уже й багато зробили. Практично за всі роки незалежності України у багатьох районах Київщини ми будували необхідні заклади соціальної сфери за рахунок залучених коштів від спонсорів, благодійників. Це перш за все стосується Рокитнянського, Таращанського, Сквирського районів. У останньому для психоневрологічного інтернату введено в дію сучасну газову котельню загальною вартістю 500 тисяч гривень, забезпечено усі приміщення гарячою водою. В цьому році завершено будівництво Таращанського геріатричного пансіонату, введено в дію спальний корпус вартістю 450 тисяч гривень, розроблений проект на підведення газопроводу, протяжністю 5 кілометрів та будівництво газової котельні, що вартуватиме понад півтора мільйона гривень. Причому з обласного бюджету буде витрачено лише 700 тисяч гривень. У минулому році змінено системи водопостачання та водовідведення у Бородянському будинку-інтернаті. А вже в цьому році здійснено ремонт 16 кімнат. Одним із основних питань, які започатковані були торік, а завершені уже в нинішньому році, є облаштування протипожежної сигналізації в усіх 11 будинках-інтернатах, на що витрачено 1,7 мільйона гривень.

— А які проблеми існують у цій  галузі?

— Нам треба  створити обласний реабілітаційний  центр для дорослих на базі Ківшоватської  дитячої лікарні Таращанського  району, облаштувати капітальні огорожі  для Горностайпільського, Таращанського, Ржищівського будинків-інтернатів. Головне, ми виконали поставлене облдержадміністрацією завдання про те, щоб протягом трьох років забезпечити достойне утримання інвалідів та престарілих. Але це завдання продовжується і надалі. Адже людей, яким потрібна наша допомога, стає більше і більше. І нам треба для задоволення усіх потреб додати ще 380 ліжко-місць. Можу сказати, що всі ці проблеми, всі ці питання будуть розв'язані. Адже ми ні на день, ні на мить не перестаємо турбуватись про тих людей, які життя своє поклали для блага України.

— Іде зима. І так  гірко, коли надворі  холод і сніг, бачити десь на вокзалі чи на вулиці безпритульну дитину, замерзлу, голодну...

— Ми зараз усе  робимо, щоб таких діточок у  нас не було. Здійснюємо профілактичні рейди для ліквідації безпритульності в усіх районах області. Одним із профілактичних заходів запобігання безпритульності є освітньо-реабілітаційний табір для дітей з сімей, які перебувають в складних життєвих обставинах. В минулому році в таборі побувало 250 діточок. В нинішньому — 297.

— А скільки рейдів проведено вже  цього року?

— Чимало — 851 рейд, обстежено 441 родину, які опинилися  в складних життєвих обставинах. Найбільшу  кількість подібних рейдів здійснено  службами у справах дітей Макарівського, Баришівського, Тетіївського, Білоцерківського районів, адміністраціями Ірпінського, Славутицького міськвиконкомів. Через тих, хто проводив рейди, пройшла майже тисяча хлопчиків і дівчаток. З них 86 дітей влаштовано до притулків, до центрів соціально-психологічної реабілітації, 826 дітей повернуто до родин.

— Чи багато в  нашій області дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування?

— Всього маємо 3837 дітей-сиріт та таких, що і справді  позбавлені батьківського піклування. Всі вони у нас на обліку. Більша частина виховується у родинах опікунів, 347 дітей перебувають в обласних інтернатних закладах, 737 — в дитячих будинках районної та міської комунальної власності, 313 — виховується в дитячих будинках сімейного типу, прийомних родинах. Причому намітилась тенденція, що чимало дітей виховується у закладах, створених благодійними організаціями. І думаю, що така тенденція надалі збільшуватиметься.

— Ви за які форми  виховання дітей?

— За сімейні. Ось  чому ми прагнемо створювати нові й  нові будинки сімейного типу, прийомні родини.

— Важка ця місія  — опікуватися  хворими, людьми похилого віку, дітьми, які  залишилися, що називається, на вулиці.

— Так, місія  важка і не кожна людина може з  повною віддачею працювати у соціальній сфері, бо саме ця сфера потребує доброти, щирості, наполегливості у влаштуванні тим, кому це потрібно, нормальних умов життя, а для дітей ще й нормального виховання, зростання у любові, у затишку, навчання. І тому я з особливою приємністю сьогодні вітаю всіх працівників соціальної сфери, бажаю їм здоров'я, душевних і фізичних сил, щоб вони свою нелегку ношу і далі несли, рятуючи для нашої України не тільки життя людей, які вже пройшли крізь роки і роки, але й даруючи державі життя маленьких громадян, які буквально через кілька років стануть будівничими нової України.

Олеся ДЕЙНЕКО 
 


Открыть | Комментариев 1



Мои фотоальбомы

Мои фотоальбомы



Содержание страницы

Метки

ОБОЗ.ua